Походження Співаківки

 Перші відомості про село датуються  ХVII століттям. Саме в цей час наші місця були ареною боротьби двох культур, двох держав – з півдня не давало спокою хліборобам Кримське Ханство, з півночі поширювало свою владу Росія, а між ними намагалася знайти місце для проживання частина українського народу. Спробуємо поринути уявою в ті неспокійні часи – часи боротьби християнського і мусульманського світоглядів, кочового та осілого способів життя.

 Отже, ми в 1680-му році. Малозаселені землі, які довгий час вважалися Диким Полем, на північ – Росія, де править Федір Олексійович, 19-річний юнак. Брат його, майбутній імператор Петро І – восьмирічна дитина. Ми ще згадаємо цю деталь наприкінці розповіді. Росія намагається зміцнити свої позиції, захиститися від набігів кочовиків з півдня, для цього будуються лінії укріплень. Саме на це століття і припадає чергове заселення краю, який був спустошений протягом чотирьох віків. 

 Почалось воно в середині сторіччя. В цей час козацька Українська держава виснажена десятиліттями боротьби проти польського гніту, а визвольна війна Богдана-Зіновія Хмельницького хоч і підняла національний дух, проте забрала безліч життів і досягнення її могли бути втрачені в дуже короткий термін. Такий стан речей призвів до привертання поглядів провідників повстань в бік православної Москви. Додавало надії і те, що руський цар задля захисту та розширення власної території надавав на деякий час пільги бажаючим оселитися в неспокійному порубіжжі. Поселення, засновані на прикордонних землях за угодами про відстрочку оброку називалися слободами, від слова «свобода». Звідси й назва краю – Слобожанська Україна.

З метою захисту населення від багатотисячних орд на півночі Слобожанщини будується лінія укріплень – так звана «Білгородська межа». Закінчується будівництво в середині сторіччя. По тому, беручи до уваги приріст населення і бажання засвоїти якомога більше земель, приймається рішення будувати захисну лінію південніше – це буде межа, названа радянськими істориками вже Ізюмською. Саме їй ми і завдячуємо піднесенню Ізюму з рівня невеличкого укріплення до полкового в майбутньому міста.

 Повернемося до нашої Співаківки. Отже, 1680 рік. Російсько-турецька війна за українські землі. В історію цей період увійде під назвою Руїни. На Слобожанщині генерал Г. І. Косагов будує частину лінії укріплень вздовж Дінця в районі Ізюму та Балаклії. Нагадаємо, фортеця на горі Крем’янець буде добудована через 2 роки. Стільки ж за примхою долі лишилося жити і цареві, молодому, хворобливому але стійкому духом Федорові. Косагов складає перелік існуючих укріплень і своїх міркувань щодо побудови нових. В історію цей документ увійшов як «Книги описные и мерные новой черте отъ Цареваборисова города вверхъ по рѣке Северском Донцу и по рѣчке Мжу до старова валу и до Коломка и по другой черте отъ  Гомолецкого лѣсу до старова жъ валу новопостроеннымъ городамъ и слободамъ и въ которыхъ мѣстехъ быть вновь городамъ и стоялымъ острогамъ и земленымъ и леснымъ крѣпостямъ досмотру генерала порутчика Григорья Ивановича Косагова». Приведемо цікавлячу нас частину, збережену Дмитром Багалієм.

 «Отъ Изюмского лѣсу вверхъ по Донцу с рускую сторону до Антоновой крыницы чатыре версты сто сажень по обе стороны Донца займища лѣсъ и болота и озера быть засеке а в ширину по обе стороны Донца в ускомъ мѣсте на версту а инде и на двѣ версты.

 Противь Антоновой криницы черезъ Донецъ татарской перелазъ по обе стороны лѣсъ рѣдокъ длина перелазу по Донцу триста сажень быть надолбамъ и башне сторожевой.

 А отъ того перелазу до пришиба чатыре версты триста сажень по обе жъ стороны займище лѣсъ и болота и озера крѣпкие для зимы быть засеке пришибу длина на сто пятьдесять сажень противъ пришиба на крымской стороне за Донцом лѣсу поперекъ на двѣ версты по пришибу быть надолбамъ.

 Отъ пришиба до устья Солоной крыницы гдѣ была Спевакова слободка пятьсоть шестьдесять сажень на устье крыницы надъ Донцомъ пристойно быть жилому городу чатыремь или пятистамъ человѣкамь пашни по дуброве столько будеть и всякого угодья и селидобного лѣсу много бору и дубровы до степи чатыре версты ширина а в длину по Донцу пятнатцать верстъ и за Донцомъ противъ городка займище лѣсь и озера на двѣ версты а выныхъ мѣстехь и больше крѣпко без засеки.

 Отъ Солоной крыницы и Спеваковой слободки до Берецкого перелазу что усть рѣчки Береки три версты займище лѣсъ же и озера а усть Беречки перелазъ же с крымскую сторону степь а с рускую сторону лѣсу и озеръ межъ дубровы до Донца двѣ версты а татаровя ходять лѣсомъ промежъ озеръ потому что городовъ блиско нѣтъ и тѣ мѣста межъ бродовъ черезъ сакму ныне засачены засекою на версту а противъ Беречки на перелазе быть сторожевому острошку и башне.»

 Прив’язати Солону криницю до сучасної мапи можна, починаючи вимір відстані від гирла Береки. В сажні було 2,13 метри, в тогочасній версті – 1000 сажнів. Отже, відстань складає приблизно 6,39 км. Для більшої точності можна зазначити, що Солоне озеро існує і зараз, зберігши назву на протязі декількох віків (більш того, й досі на березі Сіверського Дінця в Співаківці виходить солона вода, яку місцеві жителі здавна використовували для засолювання городини). Як бачимо, станом на 1680 рік слобідки вже не існувало. Хто заснував її? Чому вона дістала таку назву? На жаль, відомості про це загубилися у вирі часу. Можна лише здогадуватися , що жили там люди які прийшли з однією з хвиль переселення за декілька десятиріч до цього, а слобідка просто не витримала постійного тиску з боку кочівників і зникла після чергового татарського грабунку і полону її мешканців.  Можливо, засновником першої Співаківки був козак або селянин на прізвисько Співак, назви за власниками в ті часи були дуже поширені. Це питання ще чекає свого розкриття.

 Отже, рішення про забудову прийнято і назва взята стара. Надалі добудовою укріплень займається воєвода Білгородського полку П. І. Хованський. Ім’я його навіки закарбується в історії, як одного з організаторів спроби перевороту після смерті Федора Олексійовича. По закінченні будівництва восени 1680 року він надсилає до Москви «строельные книги и чертеж новой Черты». 

 Цю дату і можна було б вважати початком нового життя Співаківки – вже як прикордонного укріплення. Лише за умов присутності залоги порубіжна слобода могла вижити у важкі часи постійної загрози. На перший погляд підтверджує це і наступний документ – добре відомий нашим краєзнавцям наказ Федора Олексійовича від 17 лютого 1682 року.

 «По указу Великаго Государя и по челобитью  твоему, велено тебе полковнику жить в  новопостроенном городе Изюме и писаться по прежнему  харьковским; и  в тот  город, в  урочища, которыя к тому городу смежны, в Спеваковку и на Пришиб призывать на вечное житье Белогородскаго разряда и черкаських Харьковскаго, Сумскаго и Ахтырскаго полков и городов неслужилых черкас; и в Спеваковку и на Пришиб тем черкасам города строить и селиться в тех городах собою» 

 Здавалося б, розгадка поряд. Та не все так просто... Детально Співаківку описав відомий у вузьких колах Філарет (Д. Г. Гумілевський), єпископ Харківської єпархії в першій половині ХІХ ст. 
 Не будемо приводити весь текст, лише проаналізуємо рядки про перші років існування слободи: 

 « В грамоте царя Феодора Алексеевича, данной 17 февраля 1682 года на имя Харьковского полковника Григория Донца, сказано: «По указу Великого Государя и по твоему челобитью велено тебе, Полковнику, жить в новопостроенном городе Изюме – и в том городе и урочища, которые к тому городу смежны, её Спеваковку и Пришиб, призывать на вечное житьё неслужилых Черкас; и в Спеваковке и на Пришибе тем Черкасам города строить и селиться в тех городах собою и пашенные земли пахать и всякими угодьями владеть». По этой грамоте Спеваковка уже в 1682 году является знаменитым местечком; Полковнику даётся позволение построить здесь город, то есть крепость, и увеличить число жителей неслужащими Черкасами других мест. По Чугуевской переписке видим «Спеваковскую слободу» ещё за 10 лет ранее того времени, именно в 1673 году.                             
Город действительно был построен здесь полковником Донцем, и в то же время по берегу Донца сделаны были береговые укрепления. «От Липового озера до Спеваковского брода устроены надолобы, а у того брода построен городок, а возле городка башня; от того городка устроены надолобы до Кривого озера, а от Кривого озера построены надолобы Креднянского брода 1450 саженей» Так говорит Чугуевская переписка 1682 года. По делам 1729 года  известен «атаман горда Спеваковки».
Без сомнения – первый храм местный существовал ещё в «Спеваковской слободе», то есть в 1673 году. В нынешнем храме хранится дарственная запись на землю, подаренную храму Спеваковскому в 1709 году. По делам  1726 и 1723 годов видно, что древний храм Спеваковский посвящён был Чудотворцу Николаю. »

Якщо, користуючись хоча б мапами вже позаминулого сторіччя, уважно придивитися до топонімів та гідронімів, то ми побачимо багато протиріч. 

По-перше,  навіть у Філаретівські часи місць на кшталт Липового, Кривого озер поряд не було. Вірніше, Кривих озер вдосталь біля кожного населеного пункту, бо більшість з наших озер — заплавні, і через те мають переважно таку форму. Але ми не бачимо дійсно значущого Кривого озера поблиз Співаківки.
По-друге, постає питання Креднянського броду. В іншому розділі опису міст єпархії Філарет пише про те, що «Жители Спеваковки, без сомнения, и прежде того не раз страдали от татар. Так, в сентябре 1694 года «орда переходила на Бунином броду, под слободою Спеваковкою», в числе 5000.  Шереметьев поспешил поставить Изюмский полк от Бишкина до Савинец, а другие – в других местах. »

Питання — якщо татари перейшли під сучасною Співаківкою, то чому Ізюмський полк поставили аж від Савинець до Бишкіна? Відповідь доволі проста. Філарет описував дві Співаківки, що існували в різні часи, як одну. Якщо придивитися до місцевості поблизу Балаклії, то ми побачимо і Крейдянку (згадаємо Креднянський брід) і Линове озеро (яке цилком могло бути прочитане в рукописному документі, як Липове) і Криве озеро, навіть не одне, як було зазначено вище.

Читаючи Косагова далі, знаходимо цікаві рядки:

«А на крымской стороне противъ того перелазу мѣж пристѣновъ степи двЪсти саженъ отъ того перелазу до устья рѣчки Болоклей пять верстъ все займище лЪсъ и озера и болота с ольхами крѣпко безъ засеки ширины мереть было немошно и озера и болота непроходимые отъ устья той рѣчки до города Балаклѣй до подворков пятьсотъ дватцать саженъ все займище лѣсъ и болота крѣпко безъ засеки людей в городе козаковъ и мужиковъ пятьсотъ дворовъ.

Отъ посаду до переполянья к Ръднянки двѣ версты лѣсъ быть засеке противъ поляны лѣсу к Донцу двѣсти саженъ а с крымскую сторону лѣсу в ширину пятьдесятъ саженъ длина тому переполянью двЪсти саженъ быть надолбамъ подлѣ Донца и башне а стороже быть балаклѣйской.

Отъ того переполянья до другова переполянья и до мельницы села Спеваковки верста восьмсот сажен лѣсъ же быть засеке.»

На це звернув увагу радянський історик Загоровський, автор монографії “Изюмская черта”. За його аналізом, Філарет мав доступ до багатьох старовинних документів, але при їх обробці допускався численних помилок. Співаківка — скоріше за все не одна з них, проте виявлення інших до рамок цього тексту вже не входить.
 

 Підводячи підсумок — загальноприйняті дані щодо існування Співаківки з 1673 року базуються на книзі “Історія міст та сіл УРСР”, 21 т., виданні 1966 року. Автори ж, в свою чергу, боали відомості з Філаретівського опису, не аналізуючи його детально. Ми не будемо розглядати народні легенди про найменування слободи Петром Першим через гарний спів дівчат під час його пропливання Дінцем. Згадаємо лише, що перша Співаківка вже не існувала, коли Петрові було тільки вісім років.
 Більш-менш достовірним можна вважати відомості Філарета про справи 1726 та 1723 рр, бо тоді вже називається святий, якому було побудовано храм. Храм же 1673 року Філарет не називав нічиїм іменем, то ж пов’язувати їх між собою не можна в жодному разі.
 Здавалося б, відраховувати вік сучасної Співаківки можна з побудови Ізюмської лінії та наказу Федора Олексійовича, але згадка про переправу татар в 1694 році та полк між Савинцями та Пришибом не дозволяють цього робити. Цілком зрозуміло, що в тому документі йшлося саме про балаклійську Співаківку. Це додає нам загадок, бо ж цікаво, що то була за стара Співаківка, якщо йшлося саме про неї, а не про Балаклію, яка була на той час значним укріпленням і знаходилася зовсім поруч.
 Втім, хіба це не привід зацікавленим особам провести своє власне дослідження?